Привіт, я - Марта Левицька

 

Жінка знову стала верещати на свого супутника:

— Ну ти й мудак! Не знаю, що я зробила таке у своєму житті, що мені зустрічаються лише такі сволоти?

Супутник, а по сумісництву мудак, весь знітився та стривожено озирався — чи хоча б не всі відвідувачі дивляться на його ганьбу? Я скривилася. Це сварка почалася з пів години тому, щойно я прийшла у кав’ярню, яка мала стати затишним місцем для роботи. Власне, сваркою це назвати не можна було. Скоріше, публічна прочуханка нещасного худенького чоловічка з кодовим ім’ям «мудак». Відвідувачі, які проти власної волі вимушені стати слухачами, не знали куди подітися від іспанського сорому. Всі щосили робили вигляд, наче навколо нічого не відбувається.

А жінка горлала у весь голос. Її обличчя видавало одночасно гнів та потаємне задоволення від явної домінації. Волосся вона зібрала у тугий хвіст, що ще більше звузило її примружені від злості очі. Чоловік відповідав мало й дуже тихо. Спочатку я подумала, що він соромиться перед людьми навкруги, але потім зрозуміла, що справа геть у іншому. Він просто боїться.

Я знову спробувала абстрагуватися від того, що відбувалося, і зосередитися на новій роботі. Справа у тому, що мені прийшла в голову цікава ідея — вести власний блог у стилі Керрі Бредшоу. Я хоч і не білявка з Мангеттену, але моє руде волосся також кучеряве, і писати буду для жінок, як і персонаж Сари Джессіки Паркер. Моїм подружкам було офіційно оголошено, що тепер я активно збираю історії із життя сучасної українки — смішні, зворушливі, мотивуючі і взагалі різні.

В якості першого запису було вирішено написати текст-знайомство. Ось про що мені завжди важко було говорити, то це про саму себе. Постійно здавалося, що життя в мене більш ніж звичайне. Навіть нуднувате. А те, що було незвичним, якщо чесно, соромно й згадувати, не те, що розповідати. 

Час спливає, а на екрані текстового редактора написано лише:

Привіт, я — Марта Левицька.

Далі не було розуміння, як краще — сухо і по фактах, або весело й з прикрашанням. 

Ця кав’ярня була одним з моїх улюблених місць для роботи. Затишно, відносно тихо, кожен стіл був відокремлений якимось незвичними декораціями, що дозволяло отримати певну приватність. Та сьогодні звична спокійна атмосфера цього закладу розбилася вщент завдяки жіночці з затягнутим у хвіст волоссям та її нещасному другу.

Чолов’ягу було шкода. Чисто по-людськи. Я з жахом дивилася на хвостату дияволицю, яка просто купалася у своїй владі. Наче вампір, вона живилася тим страхом, ніяковістю як свого супутника, так і всіх присутніх. Зараз для самої себе вона була зіркою. Не уявляю чим їй не вгодив чоловік навпроти, та впевнена, що будь-що не варте такого спектаклю. Зрадив? То покинь. Не влаштовує у побуті чи сексі? То піди до іншого. Мало заробляє? Сайт знайомств у поміч, де знайдеться ще один нещасний. А якщо прийнято рішення триматися за нього будь-що, то для чого робити все аби він сам втік? Я придивилася до чоловіка. Ні. Він і втекти збоїться.

Якщо бути абсолютно чесною (а я хочу бути чесною з вами, бо вирішила вести найчесніший блог), крики жінки з хвостом боляче ґрали на моїх нервах, а внизу живота викликали неприємні відчуття від схожих спогадів. Бо я була нею. Десять років тому. Навіть раніше. У дев’ятнадцять років я вискочила заміж за свого одногрупника. Це було шалене кохання. Ми бігли один до одного під дощем, ревнували до кожного і кожної, лежали у міцних обіймах під зоряним небом і присягалися у вічному коханні. Тоді воно здавалося таким — нерушимим, міцним, ідеальним, коханням одним на мільйон. Ми не бачили нікого і нічого навкруги. А найголовніше — не бачили нічого перед собою. Ми дивилися один на одного очима за рожевими окулярами, абсолютно не помічаючи недоліки та збільшуючи в рази улюблені риси. Зараз мені здається, що ми самі створювали у своїх очах тих коханих, якими ми не були. Для мене він був красивішим за всіх, розумнішим (хоча це тотальна брехня), благородним, мудрим (теж дурня), вірним (а ось тут зовсім провал). Думаю, він також мене надто ідеалізував. Тож, у результаті, як це часто буває, сліпе кохання прозріло і боляче настукало по макітрі нам обом. Я стала ось цією жінкою з хвостом, яка пищала зараз на всю кав’ярню. Недостатність досвіду та повне розчарування у величному колись коханні призводили мене до постійних істерик. Я не знала що робити і як вчинити. Здавалося, що вже все — треба якось уживатися, терпіти (Боже, яка дурість!), бо вже ж встали на цей шлях. Батьки нам говорили, що у всіх так. Що немає ідеального кохання. А я підсвідомо хотіла свободи, хоч і не могла зізнатися в цьому йому, а головно - собі. Тому жила з ним і далі. Цілих шість років, з котрих два були просто нестерпними. Я кричала, намагалася достукатися, змусити його бути тим, ким я його бачила чи хотіла бачити. Він огризався. А потім перестав. Просто мовчав. Як цей чолов’яга за сусіднім столиком. І чим більше я кричала й намагалася бути почутою, тим більше він закривався від мене. Як це нерозумно було з мого боку. Чому мені так довго не доходила думка, що хто хоче, той почує й мовчання, а хто не хоче — не зреагує навіть на крик?

Зрештою, трагедія мого шлюбу набула симптомів комедії, коли він просто пішов. Ладно, я його вигнала. Я, правда, не розраховувала, що він реально піде. Виганяла то я його на словах, щоб якось розбурхати, налякати, що він може мене втратити остаточно. А він дійсно пішов. Та не це стало для мене найбільшим шоком. А той момент, коли я побачила його з новим партнером. І повірте, я в курсі про використання фемінітивів в українській мові. З новим партнером! 

Знаєте, я досі не можу відповісти на питання сама для себе: він не зміг ужитися зі мною, бо насправді він є геєм, чи це життя зі мною змусило його перейти на іншу сторону? Колись я наважуся спитати його напряму і, сподіваюся, отримаю чесну відповідь, якою б вона не була. Але поки що я не готова. Проте вже зараз я вивчила для себе, що ніхто не зобов’язаний відповідати стандартам і рисам, які ми самі на них покладаємо. 

Можливо, з цього й треба почати наш відвертий блог? З визнання себе й прийняття інших такими, якими вони є?

Отже.

Привіт, я — Марта Левицька. Несвітська левиця. І мій колишній пішов від мене до чоловіка.