Складне право обирати

 Знаєте, нещодавно я усвідомила наскільки важлива взаємність. І зараз я говорю не про взаємну любов, взаємну повагу або дружнє відношення. Тут нічого дивного немає. Нам всім подобається подобатися. Ми любимо, коли нас поважають і цінують. А коли до нас так відносяться наші близькі, кохані чи просто люди, яким ми симпатизуємо, це зовсім прекрасно.  Знаєте, нещодавно я усвідомила наскільки важлива взаємність. І зараз я говорю не про взаємну любов, взаємну повагу або дружнє відношення. Тут нічого дивного немає. Нам всім подобається подобатися. Ми любимо, коли нас поважають і цінують. А коли до нас так відносяться наші близькі, кохані чи просто люди, яким ми симпатизуємо, це зовсім прекрасно. 

А як бути з взаємною зневагою, презирством, ненавистю? Погоджуюся, нам подобається подобатися навіть тим, кого ми самі відверто терпіти не можемо. А чи дійсно це так добре?

Ліля була з тих самих людей, яких я підсвідомо уникала. Ні, вона нічого поганого мені не зробила. Навпаки, схоже на те, що її тягнуло до мене, як до подружки або, як мінімум, доброї приятельки. Я ж відчувала себе у пастці. Не спілкуватися з нею я не могла, бо ми працювали разом. Але для мене то було важко. Її не влаштовувало все навколо, і все своє обурення та неабиякий негатив виливався на тих, хто був поруч. На жаль, поруч була я. Настав момент, коли я стала відчувати себе просто невдячною свинею, оскільки Ліля явно бачила у мені подругу, з якою ділилася своїми думками про оточуючий світ. А також про свою сім’ю, макіяжі, подорожі та плани. Я ж хотіла сховатися. За шафу, за дерево, за комп’ютер чи хоча б у туалетну кімнату — все рівно куди, аби сховатися. Послати людину я не могла, бо вона ж мені нічого погано не зробила, навпаки, відносилася дуже дружньо. І спілкуватися у тій кількості, якій мені нав’язувалося, також. Я відчувала себе нечесною й нещирою.

Ліля завжди знала як правильно. І це «правильно» чарівним чином співпадало з її власними думками та принципами по життю. Зазвичай, я з насторогою відношуся до «правильних» людей. Ні, це добре, що у них є свій непохитний моральний кодекс, вони часто небайдужі та чесні, але чи завжди? От зараз правильна Ліля сиділа переді мною у кабінеті, з ніжністю гладила вагітний животик з малюком, який ось-ось побачить цей світ, а я — світ без Лілі, оскільки вона урочисто піде у декретну відпустку.

— Чоловік постійно на роботі. Вже втомилася сваритися. Він як уникає мене. Я розумію, це все стрес та втома. От з’явиться малий, все налагодиться.

Я лише мовчала. По-перше, я навчилася мовчати у розмові з Лілею, бо кожне зайве слово затягує її й без того затягнутий монолог. А по-друге… Я зрозуміла, що «правильна» Ліля живе у своїй реальності. З’явиться малий, й все налагодиться? Яким чином? Чоловік полюбить тебе, не зважаючи на те, що ти обманно «залетіла» від нього аби одружити на собі? І тобі вистачає розуму розпатякати про свій хитрий план, як про смішну пригоду, своїм знайомим, виставляючи батька дитини зовсім у негарному світлі. 

У зв’язку із цим я згадала, що у Швеції подали на розгляд до законотворців надання права чоловікам відмовлятися від батьківства у термін до 18 тижнів вагітності (не знайшла чи прийняли вже). Спочатку я по-жіночому обурилась: вони й так безвідповідальні, а тут ще й надати їм право офіційно уникати зобов’язань! А потім замислилась: іноді ми так активно захищаємо свої права та свободи, що трапляється як залазимо на територію прав та свобод чоловіків. Рівність має бути двосторонньою. Якщо жінка має право обирати народжувати їй чи ні, то, можливо, і чоловік має обирати ставати батьком або ні. Зрештою, головне чесність і щирість. Хоча, при цьому, виникає питання: чи не робить чоловік свій вибір у, так скажімо, у процесі? Та і жінці відмова від вагітності фізично дається значно важче, а нерідко й з наслідками для організму.

Складна це тема. Та, як завжди, максимально прийнятний вихід із ситуації можливий тільки при відповідальному і уважливому відношенні один до одного. Та навіть при цьому, мабуть, у всьому світі дійсно вільними у відповіді з цього питання можуть бути тільки чоловіки, адже дитина переважно залишається жінці. І тоді вже виходить, що то тільки її відповідальність і її рішення. Знову.